«МАРКЕТИНГОВА ТОВАРНА ПОЛІТИКА»

ТЕСТИ

з навчальної дисципліни для контролю знань фахівців ОКР «Бакалавр»

напряму підготовки 6.030507 «Маркетинг»

у вищих навчальних закладах ІІ-ІV рівнів акредитації

Міністерства аграрної політики та продовольства України

Київ

«Агроосвіта»

2014

ТЕМА 1. «СУТНІСТЬ, ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА»

1. Маркетингова товарна політика – це:

– комплекс заходів, у рамках яких товари використовуються як основні інструменти виробничо-збутової діяльності фірми;

– визначений курс дій, принципи поведінки підприємства на товарному ринку; – сукупність засобів впливу на споживача за допомогою товару;

+  комплекс заходів зі створення товарів і управління ними для задоволення потреб споживачів та отримання підприємством прибутку.

2. Зовнішнім фактором формування товарної політики є:

– позиція товару;

– сегмент ринку;

– маркетингова асортиментна концепція фірми;

+ стан конкуренції.

3. До внутрішніх факторів формування товарної політики належать:

– фактори товарного мікроклімату;

– політико-правові фактори;

– соціально-демографічні фактори;

+ ресурсні, маркетингові та управлінські фактори.

4. Товарний потенціал – це:

+ сукупність факторів внутрішнього середовища підприємства;

– комплекс скоординованих маркетингових заходів, спрямованих на досягнення організацією своїх цілей;

– сукупність груп, підгруп, видів, різновидів та одиниць товарів, які пропонуються підприємством для продажу;

– сукупність факторів зовнішнього середовища підприємства.

5. Товарний клімат – це:

+ сукупність факторів зовнішнього середовища підприємства;

– об’єкт із параметрами, що підлягають вимірюванню і перевірці;

– сукупність факторів внутрішнього середовища підприємства;

– період, протягом якого товар знаходиться на ринку і в сфері споживання.

6. Підприємства, здійснюючи маркетингову діяльність, орієнтуються на:

+ виробництво товарів, потрібних споживачеві й на які існує значний попит;

– продаж товарів, що вже вироблені без урахування потреб споживачів;

– збут виготовленої продукції;

–  вивчення нових сегментів ринку, розширення існуючих ринків збуту.

7. Концепція вдосконалення виробництва стверджує, що:

– споживачі купуватимуть найдешевші товари;

– споживачі купуватимуть товари з найвищою якістю;

– споживачі не купуватимуть товари підприємства, якщо не буде докладено зусиль у сфері збуту і стимулювання;

+ споживачі мають прихильність до товарів, які широко розповсюджені і доступні за вартістю.

8. Концепція збуту стверджує, що:

– споживачі мають прихильність до товарів, які широко розповсюджені і доступні за вартістю;

+ споживачі не купуватимуть товари підприємства, якщо не буде докладено зусиль у сфері збуту і стимулювання;

– споживачі прихильні до товарів з найвищою якістю;

– споживачі купуватимуть найдешевші товари.

9. Диверсифікація – це:

+ розповсюдження господарської діяльності підприємства на нові сфери;

– процес придбання або включення в структуру підприємства нових виробництв, які технологічно входять у процес виробництва;

– проникнення підприємств у галузі, які не мають прямого виробничого зв’язку або функціональної залежності від основної їх діяльності;

– створення альянсів між компаніями, які зацікавлені в інтеграції без переходу прав власності.

10. Якщо підприємство, що спеціалізується на виготовленні напоїв, починає виготовляти тару для напоїв, то ним здійснюється:

– горизонтальна інтеграція;

– вертикальна інтеграція;

– поздовжня диверсифікація;

+ вертикальна диверсифікація.

11. Якщо туристичне агентство вступає в готельний бізнес, то це:

– зв’язана вертикальна диверсифікація;

+ концентрична диверсифікація;

– квазі-інтеграція;

– латеральна диверсифікація.

ТЕМА 2. «ТОВАРИ І ПОСЛУГИ В МАРКЕТИНГОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ»

1. Товар – це:

– сукупність засобів впливу на споживача;

– об’єкт із параметрами, що підлягають вимірюванню і перевірці;

– сукупність матеріальних ресурсів підприємства;

+ все, що призначене для задоволення певної потреби і пропоноване на     ринку для продажу.

2. Усе, що призначене для задоволення певної потреби і пропоноване на  ринку для продажу – це:

– аудиторські послуги;

– послуги фондової біржі;

+ товар;

– маркетинговий план.

3. Рівні сприймання товару, як носія функціонально-корисних властивостей:

– марка товару, задум товару, образ товару;

– товар особистого попиту, товар пасивного попиту;

– споживчий товар, товар повсякденного попиту;

+ товар за задумом, реальне виконання товару, товар із підкріпленням.

4. Товар у маркетингу розглядається на ____ рівнях:

– двох;

+ трьох;

– чотирьох;

– п’яти.

5. Товари, що витримують багаторазове використання – це:

+ товари тривалого використання;

– товари короткострокового використання;

– товари повсякденного попиту;

– споживчі товари.

6. Товари, повністю використані за один або кілька циклів – це:

+ товари короткострокового використання;

– товари тривалого використання;

– товари повсякденного попиту;

– послуги.

7. Об’єкти продажу у вигляді дій, вигод або задоволень – це:

+ послуги;

– товари;

– упаковка;

– марка товару.

8. Товари короткострокового використання – це:

– вироби, які витримують багаторазове використання;

+ вироби, що повністю використані  за один або кілька циклів;

– об’єкти продажу у вигляді дій;

– вироби, які споживачі купують часто, без роздумів.

9. Товари тривалого використання – це:

+ вироби, що витримують багаторазове використання;

– вироби повністю використані за один або кілька циклів;

– об’єкти продажу у вигляді дій;

– вироби, які споживачі купують часто, без роздумів.

10. Товари повсякденного попиту – це:

+ товари, які споживач звичайно купує часто, без роздумів і з мінімальними зусиллями на їх порівняння між собою;

– товари, які споживач у процесі вибору і купівлі, як правило, порівнює між собою;

– товари з унікальними характеристиками і (або) окремі  марочні товари;

– товари, які споживач не знає або знає, але звичайно не думав про  їх купівлю.

11. Товари попереднього вибору – це:

– товари, які споживач звичайно купує  без роздумів;

+ товари, які характеризуються ретельним плануванням та значними купівельними зусиллями споживачів;

– товари з унікальними характеристиками і (або) окремі марочні товари;

– товари, які споживач не знає або знає, але звичайно не думав про їх купівлю.

12. Товари особливого попиту – це:

– товари, які споживач звичайно купує часто, без роздумів;

– товари, які споживач у процесі вибору і купівлі, порівнює між собою;

+ товари з унікальними характеристиками, придбання яких потребує від покупців додаткових зусиль;

– товари, про які споживач не знає або знає, проте не планує їх купівлю.

13. Товари для екстрених випадків:

– товари, що купуються регулярно;

– товари, що купуються без попереднього планування і пошуків;

+ товари, що купуються під час виникнення гострої потреби в них;

– товари імпульсної купівлі

14. Престижні товари характеризуються:

+ високою якістю та ціною;

– розповсюдженням їх у більш доступних місцях;

– досконалішим виробництвом та передовими технологіями;

– конкурентоспроможністю на ринку.

15. Миючі засоби належать до товарів:

+ повсякденного попиту;

– ретельного вибору;

– особливого попиту;

– пасивного попиту.

16. Антикваріат – це товари:

– повсякденного попиту;

– ретельного вибору;

+ особливого попиту;

– пасивного попиту.

17. Охоронні системи належать до товарів:

– повсякденного попиту;

– ретельного вибору;

– особливого попиту;

+ пасивного попиту.

18. Сталь належать до групи:

– товарів промислового призначення;

– напівфабрикатів;

+ сировини та матеріалів;

– товарів повсякденного попиту.

19. Товари попереднього вибору:

– дорогі престижні і спеціальні автомобілі;

– індикатори радіоактивності та газові лічильники;

+ одяг і меблі;

–чай і цукерки.

20. Передпродажні послуги включають:

– лізинг;

– подарункове пакування товарів;

– послуги страхування;

+ консультування спеціалістів.

21. Післяпродажні послуги включають:

+ подарункове пакування товарів;

– організацію запису на аудіо- та відеоплівку;

– оформлення інтер’єру квартири;

– консультування спеціалістів.

ТЕМА 3. «ЦІНА В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК ТОВАРУ»

1. Ціна споживання товару – це:

– ціна на ринку, за яку споживач готовий придбати товар;

+ ринкова ціна разом з експлуатаційними витратами за період використання товару;

– ціна ринку в сумі з вартістю доставки товару до споживача;

– сума витрат на транспортування, монтаж, обслуговування товару в процесі споживання.

2. Витратний метод визначення цін на товари ґрунтується на визначенні:

– величини витрат підприємства;

– величини витрат підприємств-конкурентів;

+ величини витрат підприємства та планового прибутку;

– суми витрат на транспортування, монтаж і обслуговування товару.

3. Тендерне ціноутворення — це:

– розрахунок цін, виходячи з реакції споживачів;

– розрахунок цін, виходячи з реакції конкурентів;

+ розрахунок цін у процесі боротьби фірм за вигідний контракт;

– розрахунок ціни, виходячи з середньої ринкової ціни.

4. Цінова політика високих цін можлива за умови:

– еластичного попиту;

+ нееластичного попиту;

– нульового попиту;

– зростання попиту.

5. Встановлення різних цін на товари однієї асортиментної групи з метою диференціації споживачем — це:

– політика диференціювання цін;

– політика «шикування» цін;

+ політика еластичних цін;

– політика нееластичних цін.

6. Маркетингова цінова політика найменше впливає на ринку:

+ монополістичної конкуренції;

– олігополістичної конкуренції;

– чистої конкуренції;

– тендерної конкуренції.

7. Ціновий ризик – це:

+ ризик, пов’язаний зі зміною ринкової ціни фінансового активу;

– ризик, який виникає при частковій або повній неплатоспроможності позичальника;

– ризик, що виникає при продажі наявного фінансового активу;

– ризик, пов’язаний із макроекономічним становищем у країні.

8. Встановлення низьких цін на товари з метою проникнення на нові ринки, завоювання попиту з подальшим підвищенням цін на товари – це:

– стратегія «зняття вершків»;

+ стратегія низьких цін;

– стратегія цільових цін;

– стратегія пільгових цін.

9. Зміну ціни на товар паралельно зміні витрат передбачає стратегія:

– стабільних цін;

+ гнучких цін;

– нестабільних цін;

– переважних цін.

10. Функція ціни як індикатора ринкової кон'юнктури:

– знаряддя конкурентної боротьби;

– інструмент управління ефективністю ринку;

+ характеристика співвідношення попиту і пропозиції;

– функціонально корисна властивість товару.

11. Ціна, за якою товар продається кінцевому споживачеві:

– аукціонна;

– біржова;

+ роздрібна;

– гуртова.

12. Ціна, яку призначають на етапі спаду життєвого циклу товару:

– підвищена;

– стабільна;

+ знижена;

– середня.

13. Зниження ціни на товар порівняно з аналогічним товаром-зразком – це:

– ціна збиткового лідера;

– ціна спеціального заходу;

+  розпродаж;

– психологічна модифікація цін.

14. Знижки за обсяг купленого товару – це:

+ бонусні знижки;

– кількісні знижки;

– прогресивні знижки;

– знижки «сконто».

15. Звичайна (проста) знижка – це:

+ знижка з прейскурантної ціни;

– знижка, яка надається постійним покупцям залежно від річного обсягу продажів;

– знижка, яка надається постійним покупцям;

– знижка, яка надається у вигляді безкоштовних послуг або великої кількості безкоштовних зразків.

16. Знижка «сконто» надається:

+ при розрахунку готівкою;

– за кількість, обсяг або серійність покупки;

– продавцям у сфері торгівлі;

– коли одночасно застосовуються кілька видів знижок.

17. Сумарні знижки надаються:

+ за умови одночасного застосовування кількох видів знижок;

– постійним покупцям;

– у вигляді безкоштовних послуг;

– з прейскурантної ціни.

18. Бонусна знижка надається:

+ постійним покупцям залежно від річного обсягу продажів;

– за купівлю товарів під час неактивного сезону продажів;

– під час продажу товару на експорт;

– продавцям у сфері торгівлі.

      

19 Прогресивна знижка надається:

+ за кількість, обсяг або серійність покупки;

– постійним покупцям та тим, у кому продавці найбільше зацікавлені;

– через використання великої кількості безкоштовних зразків;

– під час продажу товару на експорт.

20. Сезонна знижка надається:

+ за купівлю товарів під час неактивного сезону продажів;

– за кількість, обсяг або серійність покупки;

– постійним покупцям;

– під час продажу товару на експорт.

ТЕМА 4.  «ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА МЕТОДИ ЇЇ ОЦІНЮВАННЯ»

1. Якість – це:

+ сукупність властивостей і характеристик продукції, які можуть задовольнити певні потреби;

– характеристика спеціальних показників однієї чи кількох властивостей продукції;

– функціонально корисні властивості товару;

– матеріальний або нематеріальний результат діяльності чи процесу.

2. Рівень якості – це:

– наявна сукупність характеристик товару, здатних задовольнити потреби споживача;

– одна з маркетингових змінних, якою може оперувати виробник товару;

+ відносна характеристика якості товару, що є результатом порівняння його показників із відповідними значеннями базових показників;

– характеристика спеціальних показників однієї чи кількох властивостей продукції.

3. Абсолютний рівень якості – це:

– рівень якості конкретного товару в порівнянні зі зразком, аналогом або ідеальним товаром;

– рівень якості, визначений групою експертів;

– рівень якості, характерний для товару, який лідирує в певній категорії;

+ рівень конкретного товару без його порівняння з аналогом або яким-небудь іншим товаром.

4. Відносний рівень якості – це:

+ рівень якості конкретного товару в порівнянні зі зразком, аналогом або ідеальним товаром;

– рівень якості, визначений групою експертів;

– 3 рівень якості, характерний для товару, який лідирує в певній категорії;

– рівень конкретного товару без його порівняння з аналогом або яким-небудь іншим товаром.

5. Із зазначених визначень не відповідає рівням якості товару:

– відповідність стандартові

– відповідність використанню;

+ відповідність товарам-конкурентам;

– відповідність прихованим потребам ринку.

6. До параметрів, що визначають показники якості,не належать:

– надійність товару;

– ергономічні властивості;

– гігієнічні властивості;

+ ринкова новизна товару.

                                                           

7. Безпечність і нешкідливість споживання товару визначає показник:

– надійності;

– призначення;

+ безпеки;

– уніфікації.

8. Пристосованість продукції до транспортування, початкових і кінцевих операцій перевезення визначає показник:

– призначення;

–безпеки;

– надійності;

+ транспортабельності.

9. Рівень досконалості конструкції вибору, наступність його технічних рішень визначає показник:

– безпеки;

+ уніфікації;

– надійності;

– естетичності.

10. Зовнішній вигляд товару оцінює показник:

+ естетичності;

– безпеки;

– придатності;

– призначення.

11. Ергономічні властивості товару – це:

– можливість економії під час користування товаром;

+ зручність і комфорт в експлуатації товару;

– ринкова новизна товару;

– вплив товару на зовнішнє середовище та організм людини.

12. Кількісну характеристику технічного рівня якості можна визначити за допомогою показника:

– відносного;

+ одиничного;

– абсолютного;

– пограничного.

13. Об’єктивний метод визначення якості товару означає:

– оцінку рівня якості одиничних виробів у порівнянні з відповідними виробами-еталонами;

– розрахунок інтегрального показника узагальненого рівня якості;

+ оцінювання рівня якості за допомогою стендових випробувань і приладових вимірів;

– використання органів почуттів людини – слуху, зору, смаку, нюху.

14. Система стандартів в Україні не включає:

– міжнародні стандарти ISO серії 9000;

– державні стандарти;

+ стандарти конкурентів;

– стандарти підприємства.

15. Стандарти ISO серії 9000 – це:

– стандарти, які належать до виробництва й упаковки;

– найбільш точні стандарти якості відносно системи якості в напрямі розробки дизайну, виробництва, установки й обслуговування;

– стандарти, пов’язані з остаточним тестуванням і перевіркою;

+ стандарти, пов’язані з розвитком загальної системи якості.

16. Стандарти ISO 9002 пов’язані з:

+ виробництвом і упаковкою;

– розробкою дизайну, виробництвом, установкою й обслуговуванням;

– остаточним тестуванням і перевіркою;

– розвитком загальної системи якості.

ТЕМА 5. «КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ТОВАРУ ТА ЇЇ ПОКАЗНИКИ»

1. Конкурентоспроможність товару – це:

– набір товарів, запропонованих торговельною фірмою;

+ здатність товару забезпечувати більший, ніж інші товари, ступінь задоволення потреб і запитів споживачів;

– комплекс заходів, що використовується у збутовій діяльності фірми;

– основні види ринкової діяльності з метою задоволення потреб споживачів товарів.

2. Ступінь привабливості товару для споживачів, який визначається можливістю задоволення цілого комплексу їх вимог, – це:

+ конкурентоспроможність товару;

– якість товару;

– імідж товару;

– фірмовий стиль.

3. Потенційна конкурентоспроможність – це:

+ спроможність товару залучати нових та утримувати постійних споживачів;

– характеристика товару, що відображає його відмінність від товару-конкурента;

– характеристика товару, яка є результатом впливу маркетингової діяльності торговельних підприємств;

– конкурентоспроможність товару, яка змінюється під впливом маркетингових зусиль конкретного торговельного підприємства.

4. Реальна конкурентоспроможність – це:

– спроможність товару залучати нових та утримувати постійних споживачів;

– характеристика товару, що відображає його відмінність від товару-конкурента;

– характеристика товару, яка є результатом впливу маркетингової діяльності підприємств;

+ потенційна конкурентоспроможність товару, яка змінюється під впливом маркетингових зусиль підприємства.

5. Складовими конкурентоспроможності товарів є:

+ показники якості, цінові показники й ринкові показники;

– наявність постійних покупців, лідерство серед конкурентів за якістю;

– дуже добрі функціональні властивості товару, доступна ціна й відсутність товарів-замінників;

– висока споживча цінність товару, велика ринкова частка.

6. Параметри призначення характеризують:

– відповідність властивостям людського організму;

+ технічні властивості товару, що визначають сфери застосування;

– інформаційну виразність товару, раціональність, досконалість;

– відповідність товару стандартам і нормам законодавства.

7. Ергономічні параметри характеризують:

– технічні властивості товару, що визначають сфери його застосування;

+ відповідність властивостям людського організму;

– інформаційну виразність товару, раціональність, досконалість;

– відповідність товару стандартам і нормам законодавства.

8. Естетичні параметри характеризують:

+ інформаційну виразність товару, раціональність, досконалість;

– технічні властивості товару, що визначають основні сфери застосування;

– відповідність товару стандартам і нормам законодавства;

– відповідність властивостям людського організму.

9. Нормативні параметри характеризують:

– інформаційну виразність товару, раціональність, досконалість;

+ відповідність товару стандартам і нормам законодавства;

– технічні властивості товару, що визначають основні сфери застосування;

– відповідність властивостям людського організму.

10. Одиничний показник конкурентоспроможності визначається:

+ одноразовим вимірюванням конкретного параметра товару;

– оцінкою сукупності одиничних показників;

– оцінкою сукупності комплексних показників;

– оцінкою виконання трудових операцій та взаємодії з цим товаром.

11. Комплексний показник конкурентоспроможності визначається:

– одноразовим вимірюванням конкретного параметра товару;

+ оцінкою сукупності одиничних показників;

– оцінкою сукупності комплексних показників;

– оцінкою відповідності властивостям людського організму.

12. Інтегральний показник конкурентоспроможності визначається:

– одноразовим вимірюванням конкретного параметра товару;

+ оцінюванням сукупності комплексних показників;

– оцінюванням сукупності одиничних показників;

– оцінюванням виконання трудових операцій та взаємодії з цим товаром.

13. Перевагами методу відповідності товару споживчим вимогам є:

– точність оцінки;

+ відсутність потреби в обладнанні і знаннях стандартів;

– наочність оцінювання;

– налагодження зв’язків із науковцями і практиками у цій галузі.

14. Перевагами методу порівняння товару з базовим зразком є:

– точність оцінки;

– відсутність потреби в обладнанні і знаннях стандартів;

– наочність оцінювання;

+ легкість визначення недоліків і переваг товарів при зіставленні.

15. Перевагами методу оцінки конкурентоспроможності товару шляхом експертної оцінки є:

– наочність оцінювання;

– відсутність потреби в обладнанні і знаннях стандартів;

+ точність оцінки;

– легкість визначення недоліків і переваг товарів при зіставленні.

16. Рейтинг товару – це:

+ міра переваги одного товару над іншими за конкретних умов його використання споживачем;

– ступінь привабливості товару для споживача;

– період, коли товар купується споживачами;

–  сукупність якісних і вартісних характеристик товару.

17. Імідж – це:

– сукупність якісних і вартісних характеристик товару;

– ступінь привабливості товару для споживача;

– період, коли товар купується споживачами;

+ нормоване і постійно підтримуване стійке уявлення покупців про престижність товару чи підприємства.

ТЕМА 6. «РИНОК ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ»

1.     Інфраструктура ринку товарів та послуг – це:

+ організаційні, матеріальні та технічні засоби, необхідні для просування товарів від місця виробництва до місця реалізації, нагромадження і збереження;

– обсяг і структура виробництва;

– система економічних відносин, зв’язків суб’єктів господарювання, які приймають рішення самостійно;

– спонтанний порядок купівлі.

2. Класифікація ринків за географічною ознакою:

– cпоживчий ринок, ринок промислових товарів;

– змішаний, вільний, нафтовий;

– оптовий, роздрібний;

+ місцевий, національний, світовий.

3. Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин:

– оптовий, роздрібний;

– змішаний, вільний, нафтовий;

+ ринок споживчих товарів, ринок промислових товарів, ринок «ноу-хау»;

– монопольний, конкурентний.

4. Класифікація ринків за характером продажу:

+ оптовий, роздрібний;

– місцевий, національній, світовий;

– змішаний, вільний, нафтовий;

– споживчий ринок, ринок промислових товарів.

5. Ознака ринку продавця:

+ попит значно перевищує пропонування товару; 

– має місце конкуренція;

– порівняння різних товарів;

– адоволення потреб покупця.

6. Ознака ринку покупця:

+ перевищення пропозиції над попитом;

– попит значно перевищує пропозицію товару; 

– має місце стійкий дефіцит товарів та послуг;

– порівнювання різних товарів.

7. Головною регуляційною та контрольною силою ринкової економіки є:

– споживач;

– форма;

– товар;

+ конкуренція.

8. Традиційний рівень надання сервісу передбачає:

– розширення сервісу за рахунок післягарантійного систематичного обслуговування;

– дослідження ринків і кінцевої продукції, формування каналів розподілу;

– підготовку технічного персоналу, організацію процесу виробництва;

+ супроводження послугами установки, монтажу, гарантійного ремонту.

9. Розширений сервіс передбачає:

– дослідження ринків і кінцевої продукції, формування каналів розподілу;

+розширення сервісу за рахунок післягарантійного систематичного обслуговування;

– підготовку технічного персоналу, організацію процесу виробництва;

– супроводження послугами установки, монтажу, гарантійного ремонту.

10. Поглиблений сервіс включає:

– післягарантійне систематичне обслуговування;

– дослідження ринків і кінцевої продукції, формування каналів розподілу;

+ підготовку технічного персоналу, організацію процесу виробництва, матеріально-технічне забезпечення і випуск готової продукції;

– супроводження послугами установки, монтажу, гарантійного ремонту.

11. Передпродажний сервіс складається з таких елементів:

–перевірка; консервація; укомплектування необхідною технічною документацією, монтаж та пуск;

+ укомплектування необхідною технічною документацією, інструкціями щодо експлуатації, обслуговування, елементарного ремонту; демонстрація;

– розконсервація і перевірка перед продажем; демонстрація; консервація і продаж; розконсервація для споживання; постачання запасними частинами;

– навчання робітників правильних прийомів експлуатації; навчання фахівців навичок підтримвального сервісу; здійснення ремонту.

12. Післягарантійний сервіс полягає у здійсненні таких видів робіт:

– перевірка; консервація; укомплектування необхідною технічною документацією; монтаж та пуск;

– укомплектування необхідною технічною документацією, інструкціями щодо експлуатації, обслуговування, елементарного ремонту; демонстрація;

+ забезпечення запасними частинами; надання різноманітних консультацій і спостереження за виробом в експлуатації у післягарантійний період; технічної допомоги;

– навчання робітників правильних прийомів експлуатації; навчання фахівців навичок підтримувального сервісу; здійснення ремонту.

13. Пропозиція комплексу сервісу супроводжує товар:

– за задумом;

– у реальному виконанні;

+ з підкріпленням;

– з піднесенням.

14. Ринкова частка фірми – це:

– максимально можливий обсяг продажу певного товару протягом року, виражений у натуральних або вартісних одиницях;

+ питома вага товарів фірми в загальній місткості даного ринку збуту;

– відношення зайнятої фірмою частки ринку до ринкової частки найбільшого конкурента;

– економічна ситуація, що склалася на ринку відносно попиту і пропозиції.

15. Зростаюча товарна кон’юнктура характеризується:

– відносною стійкістю високих цін і найбільшою активністю споживачів та постачальників;

+ перевищенням попиту над пропозицією та зростанням цін;

– затоварюванням ринку, зниженням ринкових цін, скороченням кількості укладених договорів купівлі-продажу;

– низькими цінами і пасивністю суб’єктів ринку.

ТЕМА 7. «ФОРМУВАННЯ ПОПИТУ НА РИНКУ ОКРЕМОГО ТОВАРУ»

1. Фактори, що характеризують покупця:

+ соціальні, культурні, особисті, психологічні;

– соціально-економічні, особисті, політичні;

– особисті, технічні, психологічні;

– культурні, політичні, навколишні.

2. Референтні групи – це:

+ групи людей, що впливають на позицію і поведінку споживача;

– варіанти пропонування кожного окремого товару в межах асортиментної групи;

– сукупність споживачів, яка однаково реагує на однотипний набір спонукальних стимулів маркетингу;

– виокремлена сукупність споживачів, потреби яких задовольняються товаром, створеним для інших сегментів.

3. Референтні групи належать до факторів:

– демографічних;

+ соціальних;

– культурних;

– психологічних.

4. Особисті потреби:

+ виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини;

– виникають  у забезпеченні функціонування суспільства;

– забезпечують попит;

– розвивають ринок товарів та послуг.

5. Первинні потреби:

+ визначаються біологічною природою людини;

– є похідними і зумовлюються соціальним, культурним і духовним розвитком особистості;

– визначаються вищим рівнем культури;

– визначаються думками особистості.

6. Вторинні потреби:

– визначаються біологічною природою людини;

+ є похідними і зумовлюються соціальним, культурним і духовним розвитком особистості;

– визначаються вищим рівнем культури;

– визначаються думками особистості.

7. Зовнішнім проявом потреби є:

+ попит;

– товар;

– послуга;

– ринок;

8. Специфічна, конкретна форма вияву потреб людей — це:

– попит;

+ запити;

– цінності;

– пропонування.

9. Ремаркетинг застосовується:

– коли попит на товар перевищує рівень виробничих можливостей і наявні ресурси;

– коли рівень і структура попиту на товари повністю відповідають пропозиції;

– за наявності ірраціонального попиту на товар;

+ для будь-яких товарів і будь-коли з метою пожвавлення попиту.

10. Демаркетинг застосовується:

+ коли попит на товар перевищує рівень виробничих можливостей і наявні ресурси;

– коли рівень і структура попиту на товари повністю відповідають пропозиції;

– за наявності ірраціонального попиту на товар;

– для будь-яких товарів і будь-коли з метою пожвавлення попиту.

11. Гранична корисність споживача:

– збільшується з кожним наступним набором товарів;

+ зменшується з кожною наступною одиницею однойменного товару;

– збільшується з кожною наступною одиницею однойменного товару;

– залежить лише від кількості товарів, не їх найменувань.

12. Споживна цінність товару – це:

– вигода, яку отримує споживач від технічної досконалості товару;

+ сукупність вигод, яку отримують споживачі в процесі купівлі та експлуатації товару;

– вигода, яку отримує споживач від спроможності товару мінімізувати ціну споживання;

– вигода, яку отримує споживач від спроможності товару викликати позивні чи негативні емоції та почуття.

13. Поняття «пропонована кількість товару» означає:

– кількість товару, яку можуть запропонувати виробники;

+ кількість товару, яку готові запропонувати виробники за певну ціну;

– кількість товару, яку потрібно запропонувати на ринку, щоб забезпечити його продаж;

– кількість товару, яку потрібно запропонувати на ринку, щоб окупити його випуск.

14. Суть «Ефекту Веблена»:

– споживач постійно поводить себе раціонально;

– належність покупця до того чи іншого угрупування;

– спонукає споживача купувати, те що й усі;

+ споживач орієнтується на придбання тих товарів, які засвідчать його високий статус.

ТЕМА 8. «МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТОВАРНОГО РИНКУ»

1. Об’єктами маркетингових досліджень є:

– зовнішнє середовище підприємця та покупці;

+ ринки, товари, покупці, конкуренти та інше;

– цінова політика, товарна політика, збутова політика;

– збут, конкуренти, ціна.

2. Систематичне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняття обґрунтованих маркетингових рішень — це:

– прогнозування ринку;

+ маркетингові дослідження;

– вивчення споживачів;

– сегментування ринку.

3. Збирання інформації шляхом ставлення запитань респондентам — це:

– експеримент;

– спостереження;

+ опитування;

– панель.

4. Періодичне збирання даних в однієї і тієї самої групи респондентів — це:

– контрольне опитування;

+ панель;

– спостереження;

– експеримент.

5. Метод дослідження, при використанні якого респондента просять описати всі фактори та аргументи, якими він керується, приймаючи рішення – це:

– аналіз протоколу;

– проекційний метод;

– асоціативний метод;

+ глибинне інтерв’ю.

ТЕМА 9.  «ЦІЛЬОВИЙ РИНОК ТОВАРУ І МЕТОДИКА ЙОГО ВИБОРУ»

1. Місткість ринку – це:

+ верхня межа, до якої прямує потенційний, максимально можливий попит;

– результати, що ґрунтуються на статистичних даних;

– підрахунок необхідного виробництва;

– вид і призначення продукції.

2. Позиціювання – це:

– сегментування ринку;

– визначення рівня сприйняття споживачами ідеї нового товару;

+ чітке виділення товару з ряду інших у свідомості цільових споживачів;

– оренда приміщення.

3. Основні характеристики сегментації за географічним принципом:

– структура комерційної діяльності, кількість населення;

+ розташування регіону, клімат;

– національність, кількість населення, суспільний клас, спосіб життя;

– вік, стать, родинний стан, соціальний клас.

4. Основні характеристики сегментації за демографічним принципом:

– структура комерційної діяльності, суспільний клас;

+ склад родини, вік, стать, рід занять, освіта, релігія, національність;

– кількість населення, спосіб життя, вік, стать, рівень інфляції;

– регіон, кількість та густота населення.

5. Цільовий ринок визначається з метою:

– зменшення витрат виробництва і збуту;

– максимальної реалізації своїх порівняльних конкурентних переваг;

– диференціації продукції і методів її збуту;

+  пошук своєї «ніші» ринку.

6. Чітке виокремлення товару серед інших досягається у свідомості цільових споживачів у процесі:

– сегментації ринку;

+ позиціювання товару;

– виготовлення товару;

– купівлі товару.

7. Сегмент ринку – це:

– набір товарів, запропонованих торговельною фірмою для продажу;

+ однорідна сукупність споживачів, які однаково реагують на товар і маркетингові дії;

– сукупність покупців, що можуть придбати товар за конкретну «ринкову ціну»;

– загальну кількість покупців у регіоні.

8. Головна мета сегментування:

+ забезпечити адресність нового товару;

– забезпечити виробників сировиною;

– зайняти найвищу позицію на ринку;

– збільшити частку ринку.

9. Цільовий ринок – це:

+ найвигідніший для підприємства сегмент або група сегментів ринку, на який спрямовується його діяльність;

– умови торгівлі;

– найпоширеніший вид  класифікації товарів;

– можливість ефективно використовувати маркетинг.

10. Найвигідніший для підприємства сегмент або група сегментів ринку, на який спрямовується його діяльність – це:

+ цільовий ринок;

– споживчий ринок;

– ринок державних установ;

– ринкова конкуренція.

11. Загальний потенціал ринку – це:

+ максимальний обсяг продажу, якого можуть досягти всі підприємства галузі за певного рівня маркетингових зусиль та умов зовнішнього середовища;

– використання товару як складових частин виробів;

– результати, що ґрунтуються на статистичних даних;

– підрахунок необхідної ринкової кількості.

12. До якісних показників, які характеризують стан ринку, відносять:

– маркетингові стратегії, що використовуються;

+ структуру потреб;

– регіональні особливості споживання;

– кількість покупців.

ТЕМА 10. «ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТОМ»

1. Асортимент – це:

– перелік найменувань виробів;

– номенклатура товарів, призначених для продажу в роздрібній мережі;

+ упорядкована за визначеними ознаками товарна маса;

– набір різноманітних товарів, згрупованих за будь-якою ознакою.

2. Основний асортимент – це:

– головна складова номенклатури продукції, яка задовольняє вимоги споживача;

+ головна складова асортименту, що дає переважну частку прибутку;

– головна складова асортименту продукції, яку виготовляє підприємство протягом певного відрізку часу;

– головна складова асортименту, що зберігає увесь прибуток підприємства –– виробника.

3. Додатковий асортимент :

+ доповнює основний асортимент у формі нетрадиційних послуг, які надає підприємств;

– нова продукція, яку впроваджує підприємство для виходу на нові ринки;

– додаткові послуги, які надаються споживачеві під час монтажу продукції;

– додаткові послуги у вигляді  бонусу.

4. Асортиментна група – це:

+ товари одного призначення, але різних функціональних властивостей, якості, ціни;

– різновид товару;

– товар визначеного призначення;

– номенклатура товарів, призначених для продажу в роздрібній мережі.

5. Асортиментна позиція – це:

– товари одного призначення, але різних функціональних властивостей, якості, ціни;

– номенклатура товарів, призначених для продажу в роздрібній мережі;

– товар визначеного призначення;

+ різновид товару.

6. До характеристик товарного асортименту не належить:

– широта;

– глибина;

+ змінність;

– насиченість.

7. Ширина асортименту визначається:

– кількістю товарів на складі;

– кількістю реалізованих товарів;

+ кількістю товарних ліній;

– кількістю товарів на ринку.

8. Довжиною асортименту називають:

+ кількість видів продукції однієї товарної лінії;

– кількість видів продукції, виготовлених на підприємстві:

– кількість видів продукції, реалізованих на ринку;

– кількість видів базових моделей.

9. Глибина асортименту – це:

– кількість модифікацій різних видів продукції;

+ кількість модифікацій одного й того самого продукту;

– кількість модифікацій продукції на ринку;

– кількість модифікацій продукції конкурентів.

10. Поглиблення асортименту – це:

– спосіб збільшення прибутку підприємства-виробника;

+ спосіб розширення можливостей збуту за рахунок індивідуальних, особливих товарів, які задовольняють унікальні запити споживачів;

– розширення номенклатури товарів підприємства

– спосіб розширення ринків збуту.

11. Насиченість асортименту – це:

– кількість видів товару;

– кількість асортиментних груп товарів;

– порівнянність асортименту в кінцевому споживанні;

+ загальна кількість товарів, їх асортиментних позицій.

12. Нарощування асортименту як спосіб його розширення –– це:

– розширення асортименту за рахунок нових виробів;

+ збільшення кількості асортиментних груп;

– оновлення продукції в цілому;

– вилучення з асортименту «старих» товарів.

13. Управління асортиментом товарів і послуг передбачає:

– вивчення кон’юнктури ринку;

– дослідження конкурентоспроможності товарів різних виробників;

+ визначення потреб покупців;

– надання додаткових послуг.

14. Номенклатура – це:

+ систематизований перелік усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонує виробник для реалізації;

– номенклатура товарів, призначених для продажу в роздрібній мережі;

– упорядкована за визначеними ознаками товарна маса;

– набір різноманітних товарів, згрупованих за будь-якою ознакою.

15. Товарна номенклатура – це:

+ систематизований перелік усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонує виробник для реалізації;

– набір товарів, тісно пов’язаних між собою;

– набір товарів, що не пов’язані між собою, але які продаються в одному торговому підприємстві;

– кількість варіантів різноманітних товарів.

16 Основні показники номенклатури продукції:

+ широта, насиченість, глибина, гармонійність;

– довжина, широта, гармонія, пропозиція;

– послуга, товар, асортимент;

– ціна, збут, обмін, угода.

17. Широта товарної номенклатури – це:

+ загальна кількість асортиментних груп, які виготовляє підприємство;

– загальна кількість товарів, що входять до її складу;

– кількість окремого товару в межах асортиментної  групи;

– ступінь подібності товарів різних асортиментних груп. 

18. Насиченість товарної номенклатури – це:

– загальна кількість асортиментних груп, які виготовляє підприємство;

+ загальна кількість товарів, що входять до її складу;

– кількість варіантів кожного окремого товару;

– товари різних асортиментних груп.

19. Глибина товарної номенклатури – це:

– загальна кількість асортиментних груп, які виготовляє підприємство;

– загальна кількість товарів, що входять до її складу;

+ кількість варіантів пропонування кожного окремого товару в межах асортиментної групи;

– ступінь подібності товарів різних асортиментних груп.

ТЕМА 11. «ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТОВАРУ»

1. Життєвий цикл товару – це:

– сукупність дій для посилення загального впливу на покупців товару;

– період посилення дії засобів впливу на споживачів;

+ період комерційно виправданого випуску товару;

– чутливість і ступінь реагування попиту на зміну ціни товару.

2. Концепція життєвого циклу товару передбачає:

+ визначення послідовності періодів існування товару;

– виявлення потреб споживачів;

– розширення обсягів виробництва;

– посилення дії засобів впливу на споживачів.

3. Концепція, що описує збут товару з моменту надходження його на ринок і до моменту зняття з продажів, визначає:

+ життєвий цикл товару;

– комунікацію продукту;

– стимулювання збуту;

– позиціонування товару.

4. Етап впровадження товару на ринок – це:

+ період повільного зростання обсягів продажу продукції;           

– етап швидкого нарощування обсягів збуту і визнання покупцями нового товару;

– зниження обсягів прибутку і збуту продукції;

– уповільнення обсягів збуту.

5. Етап зростання – це:

+ етап швидкого нарощування обсягів збуту і визнання покупцями нового товару;

– уповільнення обсягів збуту;

– період повільного зростання обсягів збуту продукції;

– зниження обсягів прибутку і збуту продукції.

6. Етап спаду в ЖЦТ характеризується:

– інтенсивним нарощування обсягів продажу і збільшенням прибутків;

– високими витратами на виробництво і збут;

– уповільненням темпів зростання обсягів продажу товару, стабілізацією прибутку;

+ різким скороченням обсягів продажу і зменшенням прибутку.

7. Підприємство отримує максимальний прибуток на стадії ЖЦТ:

– впровадження;

– спаду;

+ зрілості;

– зростання.

8. Період появи нового товару на ринку і поступового збільшення його обсягів продажу –– це:

– етап зростання життєвого циклу товару;

– етап зрілості життєвого циклу товару;

+ етап впровадження життєвого циклу товару;

– етап падіння життєвого циклу товару.

9. Модифікація товару в його життєвому циклі передбачає:

+ поліпшення якостей, властивостей та зовнішнього оформлення товару;

– збільшення споживання товару;

– застосування активних заходів стимулювання збуту;

– зниження ціни.

10. Умовою застосування стратегії інтенсивного маркетингу є:

– більша частина потенційних покупців знає про новий товар;

– місткість ринку обмежена;

+ компанія враховує можливість конкуренції й прагне створити у споживачів гарне враження про свій товар;

– більшість покупців не зможе заплатити високу ціну за товар.

11. Стратегія вибіркового проникнення передбачає:

+ високі ціни та низький рівень збутових витрат;

– низькі ціни на новий товар, що поєднуються з великими витратами на стимулювання збуту;

– високі ціни та великі витрати на стимулювання збуту;

– раціональне співвідношення низьких цін на товар і незначних витрат на стимулювання збуту.

12. На стадії зрілості товару підприємство застосовує стратегію:

+ модифікації товару та ринку;

– повної диверсифікації;

– активного маркетингу;

– пасивного маркетингу.

ТЕМА 12. «ПЛАНУВАННЯ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ І РОЗРОБЛЕННЯ ТОВАРУ»

1. Новий товар – це:

+ кінцевий результат творчого пошуку, що поліпшує розв’язання проблеми споживача;

– товар, виготовлений уперше;

– товар, який уперше надійшов у продаж;

– товар, який знаходиться у фазах виходу на ринок, коли його купують споживачі-новатори.

2. Розробка нового товару – це:

– цикл технологічних дій по створенню товару;

– пропонування перспективних проектів і відбір ідей нового  товару;

+ комплексний процес, який передбачає створення і виведення на ринок нового товару;

– виробничий процес по створенню товару.

3. Метод генерування ідеї товару ринкової новизни через системний аналіз головних ознак виробу:

– асоціювання;

– евристичний;

– інверсії;

+ комбінування.

4. Метод генерування ідеї товару ринкової новизни через використання здібностей людини до пошуку подібностей:

+ асоціювання;

– евристичний;

– інверсії;

– комбінування.

5. Метод генерування ідеї нового товару шляхом творчого співробітництва окремих фахівців для вирішення певної проблеми:

– фактографічний;

– експертний;

– асоціювання;

+ «мозкового штурму».

6. Якісно новий товар – це товар, ступінь новизни якого дорівнює:

– 20%;

– 15%;

+ 70% і більше;

– 100%.

7. Новий вид – це товар, ступінь новизни якого дорівнює: 

– менше 20%;

+ 20 – 70 %;

– понад 70%;

– 100%.

8. Товари, які потребують від споживача несуттєвої зміни поведінки, –– це:

+ динамічно спадкові новинки;

– спадкові новинки;

– принципові новинки;

– специфічні новинки.

9. Товари, які вимагають від споживача суттєво нових схем поведінки, –– це:

– динамічно спадкові новинки;

– спадкові новинки;

+ принципові новинки;

– піонерні товари.

10. За характером споживання розрізняють три групи нових товарів:

– повсякденного попиту; попереднього вибору; особливого попиту;

– повсякденного попиту; попереднього вибору; імпульсивного попиту;

+ спадкові новинки; динамічно спадкові новинки; принципові новинки;

– унікальні; модифіковані; модернізовані.

11. Перша фаза в процесі створення нового продукту:

– управлінський аналіз;

– конструювання;

+ генерація ідей;

– попередня оцінка та відбір ідей.

12. На якому з етапів процесу розроблення нового товару приймають рішення щодо його конструкції, технології та матеріалів виробництва:

– генерації ідей;

– розроблення концепції товару та її перевірка;

+ розроблення товару;

– комерційного виробництва.

ТЕМА 13. «ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ ІДЕНТИФІКУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ»

1. Товарна марка – це:

– поштовий знак;

– грошова одиниця;

+ засіб ідентифікації товару;

– сукупність штрихових кодів.

2. Логотип – це:

– інструкція, видана українською мовою, до товару іноземного виробництва;

– тип товару, який є на вітрині магазину;

+ складовий елемент марки товару, який можна прочитати;

– знак відповідності чинним вимогам щодо якості виготовлення й безпеки виробу.

3. Фірмовий стиль – це:

+ сукупність засобів (кольорів, слів, графіки і друку), які виокремлюють товари виробника з-поміж подібної продукції конкурентів;

– характеристика, яка зазначається в контракті на поставку товару виробничими підприємствами оптовим фірмам;

– мінімальна величина, на яку можна розділити товарну масу без втрати притаманних їй властивостей;

– продукт, що створюється для збільшення корисних властивостей, які мають значення для споживача.

4. Штриховий код – це:

+ система даних, записаних у вигляді штрихів та інтервалів між ними;

– додаткові засоби та пристосування для максимального використання споживчих властивостей основного товару;

– складовий елемент марки товару, який можна прочитати;

– інформаційне забезпечення створення науковомісткої та високотехнологічної продукції.

5. Дизайн товарів – це:

– вид діяльності, що передбачає удосконалення технології виробництва товару;

– процес створення нових продуктів та технологій;

– знак державної сертифікації товару;

+ вид художньої діяльності по проектуванню товарів з попередньо визначеними естетичними властивостями та рівнем зручності в користуванні.

6. До складових товарної  марки не відносять:

– фірмове ім’я;

– фірмовий знак;

– торговий образ;

+ бренд.

7. Фірмове ім’я – це:

+ слово (літера) або група слів (літер), які можуть бути вимовлені;

– символ, малюнок чи відмінний колір, позначення;

– персоніфікована товарна марка;

– юридично захищений торговий образ.

8. Термін дії свідоцтва на державну реєстрацію знаків для товарів і послуг:

– один рік;

– три роки;

+ десять років;

– п’ять років.

9. Торговий образ – це:

+ персоніфікована товарна марка;

– символ, малюнок чи відмінний колір, позначення;

– слово (літера) або група слів (літер), які можуть бути вимовлені;

– фірмове ім’я, фірмовий знак, торговий образ, що захищені юридично.

10. Розрізняють такі види товарних марок:

+ марки виробників, марки дилерів, загальні марки;

– загальнонаціональні марки, приватні марки;

– дорогі марки, недорогі марки,

– нішові марки, тупикові марки.

11. Марочна назва – це:

+ частина марки, яку можна вимовити;

– частина марки, яку можна пізнати;

– марка або її частина, забезпечена правовим захистом;

– ідентифікація товарів або послуг.

12. Згідно з кодовою системою EAN штрих-код України:

– 460-469;

+ 482;

– 486;

– 622.

13. Згідно із системою EAN штрих-код країни 482 належить:

– Португалії;

– Франції;

+ Україні;

– Бельгії.

14. Бренд – це:

– асоціації, образ товару;

+ «якісна» торгова марка, що має репутацію у покупців і добре продається протягом тривалого часу;

– оригінальне зображення повної або скороченої назви фірми;

– оригінальний напис скороченого найменування фірми, товарної групи.

ТЕМА 14. «УПАКОВКА В СИСТЕМІ ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТУ»

1. Упаковка – це:

+ вмістилище або оболонка для товару;

– паперовий пакет;

– характеристика товару;

– захист товару.

2. До видів упаковки не належить:

– первинна упаковка;

– вторинна упаковка;

– транспортна упаковка;

+ тара.

3. Упаковка, яка необхідна для транспортування товару – це:

– зовнішня упаковка;

+ транспортна упаковка;

– складська упаковка;

– облікова упаковка.

4. Первинна упаковка:

– необхідна для зберігання, пакування, транспортування;

– містить фірмову назву продукції, символ компанії, хімічний склад продукту;

– містить докладні інструкції і вказівки про застережні заходи для складної або небезпечної продукції;

+ вміщує товар у процесі його виготовлення.

5. Вторинну упаковку використовують:

– для зберігання, пакування, транспортування;

– для розміщення докладних інструкцій і вказівок про застережні заходи для складної або небезпечної продукції;

+ додатково до первинної і викидають перед споживанням товару;

– для розміщення фірмової назви продукції, символу компанії, хімічного складу продукту та інструкцій з використання.

6. Інформація про товари (роботи, послуги) не повинна містити:

– перелік основних споживчих властивостей товарів;

– ціну та умови придбання товарів;

– гарантійні зобов’язання виробника;

+ перелік товарів-взаємозамінювачів.

7. Етикетка містить:

– рекламні матеріали та докладні інструкції і вказівки про застережні заходи для складної або небезпечної продукції;

+ фірмову назву продукції, хімічний склад продукту, коди та інструкції з використання; розміщується на тарних елементах;

– докладні інструкції і вказівки про застережні заходи для складної або небезпечної продукції;

– інформацію про гарантійні зобов’язання виробника.

8. Негативним наслідком використання упаковок є:

– можливість формування іміджу виробника через упаковку і марку товару;

+ можливість підробки упаковки та введення споживачів в оману;

– необхідність диференціації однорідних товарів;

– пред’явлення з боку покупців вимог до упакування товарів.

9. Носіями виробничого маркування не можуть бути:

– тара;

– упаковка;

– бирки та ярлики;

+ інструкції до використання.

10. Вкладиші – це:

– носії інформації, яку наносять у вигляді ідентифікуючих умовних позначень на товари, упаковку, етикетки;

– різновид етикеток, які мають особливу форму, наклеюються на шийку пляшок, використовуються з метою естетичного оформлення;

+ різновид етикеток, які містять стислі відомості про найменування товару й виробника (найменування організації, номер зміни);

– носії маркування, що приклеюються, прикладаються чи навішуються на товар, мають обмежений перелік відомостей.

11. Контрольні стрічки – це:

– різновид етикеток, які мають особливу форму, наклеюються на шийку пляшок, використовуються з метою естетичного оформлення;

+ носії стислої дублюючої інформації, що розміщується на невеликій стрічці з метою контролю або відновлення відомостей про товар у разі втрати етикетки, бирки чи ярлика;

– носії маркування, що приклеюються, прикладаються чи навішуються на товар, мають обмежений перелік відомостей;

– носії інформації, яку наносять у вигляді ідентифікуючих умовних позначень на товари, упаковку, етикетки.

12. Тавра і штампи:

– це носії стислої дублюючої інформації, що призначена для контролю або відновлення відомостей про товар у разі втрати етикетки, бирки чи ярлика;

+ це носії інформації, яку наносять у вигляді ідентифікуючих умовних позначень на товари, упаковку, етикетки;

– це носії маркування, що приклеюються, прикладаються чи навішуються на товар, мають обмежений перелік відомостей;

– наносяться друкарським чи іншим способом на товар або на упаковку, вирізняються значною інформаційною місткістю.